|
РАНОК НАД УКРАЇНОЮ
Ніжно починає голубити Темну нічку ранковий світанок, Схилом розсипає оксамитки Сьогодення золотий серпанок.
Хоч туман не хоче піднімати Від землі непрохану завісу, Ранку доведеться уступати І іти з похмурістю до бісу.
День новий – йому не до туману. Сонечко палке усе вітає І не дасть завести день в оману Україну, що без сумніву кохає.
10 02 2002 р. |
 |
|
СЛАВСЯ, РІДНА УКРАЇНО!
Слався, рідна Україно, У великім світі, Розквітай, мов та дівчина, В ніжнім оксамиті.
Ушановуй свою волю Хлібом золотистим, Вигравай в блакитнім небі Промінцем барвистим.
Твоя сила у народі Мудрім і великім, У козацькім сильнім роді, Славою повитім,
У глибокому корінні На землі родючий І у пісні солов’їній У садах квітучих.
Нехай пісня солов’їна Славу твою множить, Серед світу широкого Далеко розносить.
Слався, рідна Україно, У великім світі, Розквітай, мов та дівчина, В ніжнім оксамиті. 19.10.2002 р. |
 |
 |
ЖІНКА
З якого боку підійти І де знайти слова, Щоб вшанування принести Тій, що життя дала?
Нема на світі тих терез І слів таких нема, Щоб зважити любов без меж Прославити діла.
Дружина, мати чи сестра: Одне ім’я її, Це жінка – чиста мов сльоза, Господарка землі.
Вона за родом рід веде І лад дає всьому, У повсякчасній боротьбі Дає життя життю.
04.02.1999 р. |
|
ХАТИНКА РІДНА НЕВЕЛИЧКА
Хатинка рідна невеличка, На три кімнати, п’ять вікон Від тебе і біжить доріжка У світ надій і перепон.
З тобою разом починали Ми з ледь помітної ходи І твої стіни не тримали Мого бажання до мети.
Мені давала ти наснагу І зберігала спокій мій. Земні ділили наші блага, Хатинка, у теплі твоїм.
В тобі бентежилась уява І дарувалась в снах мені, І віршами на світ з’являлась Щоранку в новім промінці.
16.02.2002 р.
|
 |
 |
СТАРІСТЬ
Що з нами старість поробила? Уже невпізнаний ніхто Чарівну постать покривила, Розписане усе чоло,
І скроні одягла у срібло, І губи синню підвела, І зір чудовий помутила, Стежини в серденько знайшла.
По черзі все перебирає І, не соромлячись, жує. Одне потроху підживає, А друге спати не дає.
І руки стали наче лози, Покручені, в мозолях всі, По них поезію та прозу Бери хоч зараз же пиши.
Одна душа в нас не старіє, На неї старості нема, Вона ніколи не сивіє, Усе діяльна й молода
10.06.2001 р. |
|
ЯКА ЧУДОВА ПОРА РОКУ
Яка чудова пора року, Як травень набира ходу, Коли дерева всі нівроку Обожнюють свою весну,
Цвітуть чарівною красою, Заполоняючи серця, А ніжною голубизною Залиті чисті небеса.
Ото вже рай! Ото блаженство! Яке казкове відчуття! Здається, Анголи навмисно Малюють райське нам життя,
Щоб хоч на мить і ми відчули, Як там, на небі, у раю, І у красі щоб розгубили Назавжди з серця біль свою.
03.05.1998р.
|
 |
 |
ІДУ КОВИЛОВИМ БУГРОМ
Іду ковиловим бугром, Вдивляюсь в ребра кам’янисті. Весна розкидала кругом По ньому трави шовковисті.
Земна краса й краса небес У серці спогад зворушили. А може серед цих чудес І пращури мої ходили?
А може тут давно, колись, Прапрапрадід Борис ступав? Єднання аур відбулося, Бо кожний з нас цього бажав.
Він може теж колись в душі Це майбуття передбачав, Мені в своїм передчутті Сигнал здалеку надсилав?
Буття з’єднало небуття У величі свого часу, А я в далеке майбуття Віршами єдність понесу.
20 10 2002 р.
|
 |
СТОЯВ ТИХЕНЬКО СИВИЙ ЛІС
Стояв тихенько сивий ліс В своєму розквіті осіннім, А вітерець дмухнув й поніс По ньому золоте проміння,
Посипав ніжний серпантин Мені на плечі і на шию, Ловлю листочок, ще один І листопадові радію.
20.10.2002 р.
|
|
ОСІННІЙ ЛИСТ
Чи відчували ви колись, Запах осіннього листа, В якому зорі всі злились Й весни чаруюча краса.
Де дня тепло і ночі спогад, І промінь сонця виграє, Кров колдунів по жилах бродить, І чаклуном він сам стає?
Пісні пташини в нім співають І вітер буйний в нім затих, Барвінками листочок сяє – Осінь внесла останній штрих.
Всі квіти поля в нім зібрались, Барвистим сяйвом розігрались, Запашне листячко спадає, Килимом землю застилає.
2.06.1998 р.
|
 |
 |
Я ДЯКУЮ ТОБІ ЖИТТЯ
Я дякую тобі, життя, За те, що дні мені даруєш, Ведеш мене у майбуття І в нім щодня мене пильнуєш.
За кожний ранок вдячна я, За кожну мить у існуванні За радість світлого буття, І за твоє ушанування,
За кожну квітку на землі, За радість від її утіхи, Життя, віддячую тобі За кожну я хвилинку сміху.
І за улюблених дітей, І за чаруючих онуків, За втілення моїх ідей, За те, що я не маю суму.
19.10.2002 р.
|
|
ЛЮБЛЮ ЗИМОВУ ЗАМЕТІЛЬ
Люблю зимову заметіль І насолоджуюся нею, Летять сніжинки звідусіль, Кружляють в танку над землею,
В саду дерева вітерець, Немов колисочки гойдає, Для їх дрімаючих сердець Він колискової співає.
1.02.2003 р.
|
 |
|
ВІРШІ, НАЧЕ КВІТИ В ПОЛІ
Вірші, наче квіти в полі – Іди і збирай. Навкруги їх є доволі, Бери – вибирай.
Он де поле ромашкове. Квіточки стоять, Про любов на них гадають, В віршах говорять.
На озимині, довкола, Маківка горить - Це солдат із того світу Живим шле привіт.
Там, васильки голубіють, Кличуть Василя, Та не може повернутись Він із відтіля.
Замість нього вже тюльпани На посту стоять, З ними рідні, як з синами, Тихо гомонять.
Квіти – вірші – одне поле І одні слова, В них наплачешся доволі, В них співа душа.
25.09.1998 р.
|
|
А ТОПОЛЯ КРАЙ ДОРОГИ
А тополя, край дороги, Пухом сум писала І, звертаючись до Бога, Плачучи благала:
„Любий Боже милосердний, Дай і мені волю, Щоб не була сиротою Я посеред поля.”
9.06.2001 р.
|
 |
 |
ЗАБЛУКАЛА ДЕСЬ МОЯ СТЕЖИНА
Заблукала десь моя стежина Серед степу і високих трав, А душа у простір птахом лине, Мчить до зграї невгамовних хмар.
На землі замало їй простору, Хмаринки все кличуть вдалечінь, Підіймають високо угору, У небесну неповторну синь.
Розплескатись хоче у хмаринках, І постати розмаїттям на землі, Щоб губитись вдень в густих ялинках, І зникати вечорами у імлі.
3.08.2000 р.
|
